Автоадвокат

Автомобільна транспортна система України налічує близько 10 мільйонів транспортних засобів. З цього слідує, що кожен з власників або водіїв цих механізмів, виходячи з положень частини 1 статті 1187 Цивільного кодексу України, займається діяльністю пов`язаної з утриманням, зберіганням чи використанням джерела підвищеної небезпеки. Разом із цим, як свідчать останні статистичні дані, чисельність населення в Україні складається приблизно з 37 мільйонів осіб. Таким чином зазначені особи кожного дня приймають участь у дорожньому русі і опосередковано перебувають в зоні ризику діяльності, пов`язаної з використанням транспортних засобів як джерела підвищеної небезпеки.

У той же час варто констатувати, кількість дорожньо-транспортних пригод є проблемою державного рівня та може свідчити про відсутність належного контролю, а також ігнорування вимог Правил дорожнього руху України. При цьому, в залежності від наслідків дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, у випадку пошкодження транспортних засобів наступає відповідальність, передбачена ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а у разі заподіяння тілесних ушкоджень чи настання смерті потерпілого, передбачена відповідальність за відповідними частинами ст. 286 Кримінального кодексу України. Єдиним «зловтішним» аргументом у цій проблематиці є те, що відбуваються згадані правопорушення з необережності, яку умовно поділяють на недбалість чи самовпевненість учасника дорожнього руху. Яскравим прикладом недбалості водія є його відволікання від дорожньої обстановки під час розмов телефоном чи тютюнового паління, або пішохід після важкого трудового дня, перебуваючи на тротуарі з одного боку проїзної частини, побачивши трамвай, що наближається до зупинки громадського транспорту, раптово, не упевнившись у безпеці своїх дій, починає перетинати дорогу за наявності інтенсивного руху транспорту. Про необережну самовпевненість водія, може свідчити перевищення ним швидкості руху, який до цього ж вважає себе асом керування автомобілем. Однак, у разі появи небезпеки у вигляді пішохода, транспортного засобу чи іншої перешкоди, експертним шляхом прораховується, що при умові руху автомобіля з дозволеною максимальною швидкістю, у порівнянні з перевищенням, водій мав би технічну можливість зупинитись до лінії контактування з об`єктом. З приводу самовпевненості пішохода, то явною ілюстрацією цього є неочікуваний для водія вихід пішохода на надземний нерегульований пішохідний перехід. Зокрема, в ситуаціях, коли пішохід звертає увагу на транспортний засіб, що наближається, але свідомо вважає своє становище пріоритетним, виходячи на зебру. Проте, не усвідомлюючи того, що водій не може з технічної точки зору вмить зупинити свій транспортний засіб. Для більш зрозумілого пояснення, слід навести фрагмент аналізу імовірної дорожньо-транспортної пригоди. Припустимо, що автомобіль рухається зі швидкістю 60 км/год., а в цей момент на проїзну частину виходить пішохід. За такої швидкості автомобіль на протязі лише 1 с. долає відстань, що дорівнює 16,6 м. При цьому час реакції водія на раптовий вихід пішохода, в залежності від пори доби, погодних умов та інших обставин складає 0,6-1,7 с. Час спрацювання(запізнення) гальмівної системи для легкових автомобілів коливається від 0,05 с до 0,4 с. Отже, при умові використання середнього арифметичного підрахунку вище наведених значень, тільки до початку спрацювання гальмівної системи, автомобіль подолає відстань у 16 м.! Після цього додається гальмівний шлях, який на сухому асфальті складатиме приблизно 20 м. В результаті повний зупиночний шлях автомобіля зі швидкістю 60 км/год. дорівнюватиме приблизно 36 м., тобто це відстань, що необхідна водієві для безпечної зупинки свого автомобіля до лінії руху пішохода.

Поряд із цим, велике значення має збір матеріалів про дорожньо-транспортну пригоду, що оформлюється складанням протоколу огляду та схемою до нього. При цьому, відомості, що містяться в документах огляду місця дорожньо-транспортної пригоди є об`єктивними даними та беруться за основу під час проведення автотехнічних експертиз, слідчих експериментів, допитів, тощо. Отже, необхідно розуміти, що від отриманих результатів цієї процесуальної дії прямо залежить майбутня доля учасника дорожньо-транспортної пригоди. Попри це, на практиці, не завжди фіксується повна та конкретна інформація про наявну аварію. Такий перебіг подій може бути пов`язаний із некомпетентністю чи халатністю працівника поліції або гірше з його упередженим ставленням з тих чи інших причин. У зв`язку із чим, трапляються випадки, коли працівники поліції, фіксуючи на схемі ДТП автомобіль, не точно прив`язують його до нерухомих об`єктів або позначена величина смуги при повторних замірах не відповідає дійсності чи залишений звичайний слід від коліс транспортного засобу зазначають як слід гальмування та інше. Схожих прикладів можна наводити безліч, утім кінцевий результат прямо впливатиме на визначення винуватості. Разом з цим не варто забувати і те, що державна машина в особі правоохоронного органу не зацікавлена в тому, щоб справа закривалась за відсутності в діях складу правопорушення.

Окремо слід висловитись з приводу відшкодування збитків, понесених в наслідок дорожньо-транспортної пригоди. Так, з часу запровадження в дію Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зобов`язання щодо компенсації збитків потерпілим від дорожньо-транспортних пригод взяли на себе страхові компанії. Між тим в реальності виникають суттєві ускладнення навколо вищевказаних правовідносин, породжуються нарікання та скарги на діяльність цих Компаній. До цього може спонукати ряд причин. По-перше, це відсутність у страхових компаній достатньо акумульованих грошових коштів на своїх розрахункових рахунках. Що в свою чергу унеможливлює вчасні виплати потерпілим та схиляє до хитрощів. По-друге, це неподання всіх необхідних документів зі сторони потерпілої особи до страхової компанії, що дає підстави відстрочити виплати або взагалі відмовити. Третім фактором є непорядність деяких страхових компаній, які, наприклад, маючи змогу утримувати у своєму розпорядженні штат юристів, за допомогою останніх, сплановано затягують необхідні виплати, у тому числі шляхом тривалих судових розглядів.